2021 - 2022 навчальний рік
Дистанційне навчання
Дата 3 листопада 2021 рік Середа
ТЕМА: Виготовлення комплексного виробу. Основні етапи
Пояснення:
Виготовляючи комплексний виріб, ви маєте змогу пригадати, закріпити, перевірити знання і вміння, отримані на уроках трудового навчання у молодших класах. Роботу над комплексним виробом можна організувати як творчий проект, а можна працювати індивідуально.
ПРОЕКТ - робота, спрямована на розвязання конкретної проблеми, на досягнення оптимальним способом заздалегідь запланованого результату.
Етапи виконання завдань
1. Підготовчий етап: Вибір і обгрунтування теми проекту
- з'ясувати потребу у виробі;
- визначити завдання для роботи над проектом;
- зібрати інформацію про обраний обєкт (можливі варіанти конструкцій, технології виготовлення матеріалів виробу);
- скласти історичну довідку про обраний об'єкт;
2. Конструкторський етап: Проектне дослідження
- проаналізувати конструкцію: пошук можливих аналогів виробу, їх аналіз, визначення кращих ознак у цих аналогах і їх перенесення на обєкт проектування (методом комбінування);
- виконати ескіз, кресленик або технічний рисунок виробу;
- розробити технологічні картки;
- підібрати необхідні інструменти, пристосування, матеріали для виготовлення виробу;
3. Технологічний етап: Виконання запланованих робіт
- підготувати робоче місце;
- виготовити виріб відповідно до конструкторської документації;
- прибрати робоче місце;
4. Завершальний етап:
- проаналізувати виконану роботу;
- випробувати виріб, внести зміни в разі потреби;
- створити презентацію;
5. Презентація проекту.
Завдання: На сторінці 75 у підручнику є практична робота "Виготовлення вази для квітів". Розгляньте покрокове її виготовлення. Що потрібно для виготовлення виробу. Складіть технологічну картку виготовлення виробу.
Опрацюйте параграф 7
Дата 2 лютого 2022 рік Середа
ТЕМА: ПОБУТОВА ОСВІТЛЮВАЛЬНА МЕРЕЖА
Пояснення: Побутова освітлювальна мережа призначена для освітлення житлових приміщень і забезпечення електроенергією побутових електроприладів. До цієї мережі входить електропроводка з електроарматурою для вмикання побутових електроприладів.
Електроенергію в квартири підводять через квартирний щиток. На ньому встановлено вимикачі живильних ліній, лічильник електричної енергії, запобіжники. Квартирні щитки встановлюють на стіні біля вхідних дверей або в спеціальній ніші на сходовій клітці.
У квартирах обладнана розгалужена мережа. Вона складається з живильних ліній, які розподіляють енергію між стаціонарними і переносними споживачами. Живильні лінії можуть забезпечувати електроенергією окремі частини квартири (кімнату, кухню, коридор та ін.).
Стаціонарні освітлювальні прилади (люстри, бра тощо), кухонні вентилятори, електродзвоники приєднують до мережі за допомогою колодок.
Інші споживачі електроенергії (праски, кип'ятильники, електробритви, пилососи, телевізори) вмикають до освітлювальної мережі через штепсельні розетки, які встановлюють у зручних для цього місцях.
Електрична проводка у квартирах може бути схованою і відкритою. У житлових приміщеннях переважно застосовують сховану проводку. Проводи прокладають безпосередньо по стіні до того, як наноситься штукатурка, або в зроблені у штукатурці борозни, які потім замазують, або ж під сухою штукатуркою. Для схованої електропроводки застосовують проводи марок ППВ, АППВ, для відкритої — ППВ, АППВ, ПР, ПРД, ПРГ.
Проводи прокладають паралельно стелям, карнизам, дверним і віконним прорізам та архітектурним лініям. Електричні проводи, що проходять крізь стіни і перегородки, захищають спеціальними втулками. Розгалужують проводку в спеціальних коробках.
Проводи з'єднують, а місця з'єднань захищають ізоляційною стрічкою або спеціальними ковпачками.
Вимикачі розміщують біля входу, причому так, щоб їх не закривали двері. Вимикачі для санітарних вузлів і ванн установлюють поза цими приміщеннями.
Штепсельні розетки розміщують переважно на висоті
Квартирні щитки встановлюють так, щоб циферблат лічильника був на висоті 1,4...1,7 м від підлоги.
Важко знайти сферу нашого побуту, де б не застосовувалися електроприлади. Вони потрібні для підготовки (картоплечистки, тістомісилки, хлібо- та овочерізки, міксери), зберігання (холодильники, морозильні камери) та переробки (соковижималки, соковарки, тертушки) продуктів. Для прибирання приміщення використовують пилосос і натирач підлоги; комфорт у квартирі створюють вентилятори, зволожувачі повітря, кондиціонери та ін. Полегшують працю пральні машини, мікрохвильові печі, посудомийні машини тощо. Дуже широко застосовуються нагрівальні електроприлади.
Наша промисловість випускає понад 200 типів побутових нагрівальних електроприладів. За призначенням їх поділяють на п'ять груп:
для приготування їжі (плити, жаровні, каструлі, сковороди);
для додаткового опалення житлових приміщень (радіатори, рефлектори, конвектори, каміни);
для нагрівання рідини (чайники, самовари, кип'ятильники);
для особистої гігієни та прасування (праски, прилади м'якого тепла, фени),
нагрівальні електроінструменти (паяльники, випалювачі, глянсувачі, вулканізатори).
На корпусі електроприладу є технічний паспорт — металева пластинка, на якій зазначено робочу напругу, потужність, номер стандарту, дату випуску і завод-виготовлювач. До кожного побутового електроприладу додається інструкція-паспорт, де зазначаються технічні характеристики, особливості експлуатації, будови та принципу роботи, правила безпечної експлуатації.
До апаратури захисту належать різні запобіжники, реле та ін. Призначення запобіжників в електричному колі полягає в тому, що в разі перевантаження в них перегоряє вставна дротина з легкоплавкого сплаву, розривається коло і тим самим вимикається електричний струм. За конструкцією запобіжники бувають пробкові, трубчасті, пластинчасті та ін.
Пробкові плавкі запобіжники підбирають залежно від величини навантаження в електричному колі. У квартирній електромережі найчастіше використовують запобіжники, плавка вставка яких розрахована на струм 4, 6 або 10 амперів.
. звернути увагу учнів на те, що під час перевірки схеми дослідним шляхом вмикати електричне коло можна лише з дозволу учителя;
- нагадати про правила техніки безпеки.
Опрацювати поданий матеріал
Дата 9 лютого 2022 рік Середа
ТЕМА: Особливості професії вишивальниці
Вишивальник – професія «невтомних рук», які завжди могли годувати цілу родину.
Вишивка:
• орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами;
• один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат.
Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.
Коротка історія професії:
Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на тернах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам’ятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у ХІ ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.
Значного розповсюдження набуло гаптування в XVI-XVII ст. у Києві, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після п’ятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.
У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва – фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент сюжетно поєднувався з сюжетним зображенням. Зображені фрагменти вишивок X-XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів з древніми антропомор фними (зображення людини), зооморфними (зображення тварини) та геометризовано–рослинними мотивами-символами. Наприклад, в епітрахилі XII ст. , знайдені у Софійському соборі, зображено жіночу постать – Оранту, п’ять чоловічих(двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними за компонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.
На рубежі XVII-XIX ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров’я, Слобожанщина). У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це розповсюджених у той час тамбурної та бісерної вишивок.
Зі середини XIX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилось на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок зародження капіталістичних відносин на місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині – «Стала комісія для промислових справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх впливів.
На початку XX ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінничини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об’єднувалися в кооперативи, а 3 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об’єднання.
Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів.
Характер роботи:
Професія вишивальника відноситься до професій перетворюючого класу, головною метою якої є вирішення завдань щодо наповнення ринку художніми виробами, оформлення швейних виробів задля підвищення їх естетичного вигляду. Кожен вишивальник повинен добре знати види малюнків та їх розташування на полотні, вміти наносити малюнок, знати вимоги до якості вишитого полотна, причини виникнення браку, способи його усунення, а також засоби теплової та вологої обробки готових виробів.
Умови роботи:
Праця вишивальника проходить у приміщенні з мікрокліматом, близьким до побутових норм. Продуктивності праці та зняттю втоми сприяють засоби відео екології: стіни у приміщенні фарбують у спокійні пастельні тони, широке розповсюдження набули в інтер’єрі цехів кімнатні рослини, які естетизують середовище а також виконують роль гігієнічного фактору, що поліпшує мікроклімат.
Фізична праця середньої складності. Її специфічною особливістю є вимушена фіксована поза у процесі виробничої діяльності, обмеження загальної рухливості. Типова робоча поза характеризується нахилом уперед зі зміщенням шийного відділу хребта.
Ринок праці:
Великий попит на вишивану продукціє забезпечує потребу фахівців з даної професії на сучасному ринку праці. Як працівники, вишивальники працюють у вишивальних цехах, швейних підприємствах, в приватних фірмах.
Крім того професія може бути орієнтована на самозайнятість, мистецьку діяльність. Тобто вона дає можливість працювати за індивідуальною формою організації праці та збувати свої вироби самому або через торгову мережу чи посередницькі організації.
Медичні обмеження:
Вишивальником може працювати будь – яка жінка чи дівчина з хорошим зором та кольоросприйманням, з хорошою координацією рухів кінцівок та пальців рук. Професійне середовище, яке притаманне творчим колективам декоративно – ужиткового мистецтва, благотворно впливає на стан здоров’я, а іноді стає засобом трудової терапії.
Психофізіологічні та психологічні обмеження:
• погана координація рухів;
• низький рівень просторового уявлення;
• підвищений тремор рук (мимовільне скорочення м’язів, що викликає дрижання рук);
• недобросовісність, неохайність;
• відсутність терпіння та витримки;
• низька концентрація уваги;
• підвищенні комунікативні здібності, непосидючість.
Робота не рекомендується людям які мають захворювання:
• верхніх відділів хребта,що обмежують рухливість рук;
• органів травлення (виразкова хвороба, цукровий діабет та ін.);
• нирок і сечових шляхів;
• органів зору.
Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей:
Вишивка є заняттям людей посидючих та терплячих, або ж закоханих у рукоділля. Цей вид рукоділля вимагає не лише високої дисципліни праці, терпіння, наполегливості, витримки та уяви, але й здатності передбачення, просторової уяви, потрібної для створення узору, його поступової реалізації. Вишивання – процес творчий, він приносить радість, дозволяє виразити себе, побачити у звичайному, повсякденному, красу і гармонію, виявити свою фантазію, смак, майстерність.
Вишивальнику повинні бути притаманні такі якості:
• розвинена координація рухів, рухливість, гнучкість, стійкість кистей рук;
• добрий окомір, сприйняття кольору;
• тактильна чутливість (чутливість пальців рук на дотик);
• добре розвинута рухова та оперативна пам'ять;
• добрий розподіл і уміння швидко переключати увагу;
• риси характеру, що сприяють засвоєнню професії (уважність, акуратність, дисциплінованість).
Вишивальник, перш ніж приступити до роботи, повинен подумки уявити просторове розташування орнаменту на полотні. Чітко виконуючи задум автора – художника, він з великою точністю відтворює по-декілька разів один і той самий елемент орнаменту, або групи елементів, ритмічно чергуючи їх між собою, виявляючи конструктивні здібності. Оперуючи візерунками, творчо поєднуючи різні елементи узору, він створює свій витвір. Досвід кваліфікованого вишивальника рівнозначний досвіду конструктора.
Діяльність вишивальника проходить за умов постійного напруження уваги. Тому робітник повинен повністю зосередитись на об’єктиві праці. Спілкування з іншими працівниками розглядається як перешкода, тому що відволікає увагу. Підвищений рівень комунікативності особливо небажаний для вишивальника машинної вишивки, бо може призвести до травматизму. Цей вид діяльності найбільш підходить для інтровертованих осіб. Саме інтроверти легше виконують монотонну роботу такого типу. Особи, «не швидкі за характером», досягають більших успіхів в майстерності ручної вишивки. Особам, за характером більш темпераментним, буде цікаво засвоїти складне обладнання вишивальних автоматів та напівавтоматів, поєднавши майстерність ручної та машинної вишивки.
Діяльність вишивальника також вимагає від виконавця спокою. Будь-яке емоційне напруження проявляється на психомоторному рівні у вигляді тремору (мимовільному скороченню м’язів), що суттєво впливає на точність роботи.
Вимоги до морально-ділових якостей. Висока виконавча дисципліна, вміння планувати свою діяльність, передавати свій досвід, здатність до оволодіння нової техніки, пристосовуватися до змін виробничого середовища (гнучкість), працювати руками, продемонструвати свою роботу.
Опрацювати поданий матеріал
Тема: Проектування майбутньої професійної діяльності
Пояснення: У тебе сьогодні є унікальна нагода задуматися про своє професійне майбутнє. Зробиш правильний вибір професійного шляху - будеш успішною і щасливою людиною.
На жаль, далеко не всі здатні знайти своє покликання та реалізувати себе в ньому. Соціологічні дослідження свідчать, що переважна більшість старшокласників мають серйозні труднощі у виборі професійного майбутнього, а близько 80 % випускників вишів не працюють за фахом. Наслідки такої безвідповідальності не втішні - досить великий відсоток людей в Україні говорять, що вони не люблять свою роботу.
Яка ж формула успішного професійного майбутнього ?
А професійна формула зовсім не складна: виявлення та узгодження власних інтересів, талантів та дій, постійне їх примноження в оточенні професіоналів призводить до досягнення мети - щасливого професійного майбутнього.
Що тобі допоможе у проектуванні свого професійного майбутнього ?
Чинники: Мотивація, професійний попит, різноманітний світ професій.
Мотиви, їх основні групи.
1. Інтереси ( матеріальні, престижні, творчі, естетичні, пізнавальні )
2. Обовязок ( моральний, соціальний, суспільної користі )
3. Самооцінка ресурсів ( самопізнання, самонавчання, поінформованість )
Сфери і галузі професійної діяльності людини.
Сфери матеріального виробництва.
- промисловість;
- будівництво;
- сільське господарство;
- лісове господарство;
- вантажний транспорт;
- звязок, доставка, побут;
Невиробнича сфера:
- наука, освіта;
- мистецтво, культура;
- охорона здоровя;
- соціальне забезпечення;
- громадське харчування;
- житлово комунальне господарство;
- органи державного управління;
- органи правопорядку;
- система масових комунікацій;
Сьогодні найбільш відомі 5 типів професій:
- Людина - людина;
- Людина - природа;
- Людина - техніка;
- Людина - художній образ;
- Людина - знакова система;
Опрацювати параграф 15
Дата: 13 квітня 2022 рік
Тема: Проектування власного стилю, іміджу.
Пояснення: Часто ми не знаємо та навіть і не задумуємось, який одяг підходить найкраще для нас, нашого віку та особливостей фігури в ті чи інші ситуації.
Мистецтво стилю в одязі
Це, перш за все, мистецтво самовираження, вияв через одяг власного світосприйняття цінностей та інтересів людини.
Стильна людина має вишуканий смак, глибоке відчуття краси, гармонії та власної гідності. Така людина викликає повагу та захоплення, адже вона неповторна і самодостатня. Їй не потрібно копіювати когось. Вона вміє органічно вписувати модні тенденції у свій образ. Стильна людина часто сама є законодавцем моди, таких людей ми називаємо " Іконою стилю ", і ми захоплюємось образом таких людей.
Стиль - це продовження виняткової особистості людини, її внутрішнього світу. Це своєрідна її візитка, через те стиль, на відміну від моди, не може бути масовим, адже наш внутрішній світ унікальний і неповторний.
Справжня особистість завжди прагне створити свій власний стиль, і не лише в одязі, а й у поставі, вмінні триматися, манері поведінки, мовленні. Усе це створює певний імідж людини - думку оточуючих про неї.
Відшукати і створити власний стиль - завдання не легке і формується протягом тривалого часу. Стиль відображає своєрідність в одязі через його композиційне рішення, гармонійне поєднання костюма: силует, матеріал, крій, колірне рішення, види оздоблення аксесуари, взуття. Знання про стиль в одязі, його складові та види допоможуть знайти тобі свій стиль і створити щось обсолютно нове.
Види стилю
1. Класичний стиль ( вказує на врівноваженість, впевненість, наслідування традиційних цінностей )
2. Спортивний стиль ( вказує на активність людини, наповненість киплячою енергією, дещо вільні погляди на життя ).
3. Антигламурний стиль гранж ( вказує на бажання кинути виклик соціальним підвалинам своєрідний вияв протесту і незалежності )
4. Мілітаристичний стиль ( підкреслює мужні якості особистості, рішучість і силу ).
5. Фольклорний стиль ( традиційний український костюм який є прикладом довершеного стилю в одязі, його створили наші пращури природними матеріалами, формами, знаками, символами, глибиною краси і колориту ).
Завдання: На основі довідникової літератури проаналізуйте як створити свій стиль в одязі.
Опрацювати параграф 16
Тема: Створення ескізу моделі одягу (костюма) обраного стилю
Пояснення: Для створення даного ескізу дотримуйся певного алгоритму дій:
1. Вибери вподобану манеру в одязі (екстравагантну або стриману), склади список відповідних цій манері стилів. Залиш 1- 2 стилі для створення власного стилю.
2. Здійсни пошук моделей - аналогів обраних стилів і визнач цікаві деталі, характерні ознаки, залиш їх для визначення свого стилю.
3. Визнач, які кольори та їх відтінки тобі личать. Для цього стань перед дзеркалом і приклади до обличчя предмети яскравих і тьмяних, світлих і темних, холодних і теплих кольорів. "Твій" колір відтінить тон твоєх шкіри, зробить обличчя більш виразним, якщо помилишся - навпаки, обличчя в одязі невдалого кольору буде тьмяним або блідим.
4. Визнач тип своєї фігури. Перенеси в зошит відповідний силует.
5. З огляду на "сильні і "слабкі" особливості своєї фігури скористайся оптичними ілюзіями в одязі. Скоригуй особливості фігури.
6. Добери відповідної форми і розміру деталі та аксесуари
7. Створи ескіз або колаж моделі одягу обраного стилю.
8. Оціни свою роботу за такими показниками
№ | Показники | Твоя Оцінка | Експертна оцінка |
1 | Відповідність моделі обраному стилю | ||
2 | Пропорційність форм | ||
3 | Оригінальність | ||
4 | Поєднання кольорів | ||
5 | Виразність ліній | ||
6 | Коригування особливостей фігури |
Опрацювати параграф 17
Тема: Технологія виготовлення виробів у етнічному стилі.
Український етнічний стиль
Пояснення: Що таке етнічний стиль?
Однією з рис сучасного суспільства є звернення до культурно - історичних джерел. Сьогодні етнічні візерунки прикрашають вбрання від знаних модельєрів, предмети інтер'єру та меблі, ужиткові вироби, упакування і рекламну продукцію в різних країнах.
Етнічний стиль - це сукупність характерних рис мистецтва і культури певної країни, народності або території. Для того щоб створити виріб в етнічному стилі, треба, по-перше, добре знати народну культуру, її особливості. А по-друге, грунтуючись на цих знаннях і надихаючись національними шедеврами, творити цілком новий образ. І цей образ поєднуватиме народні традиції та індивідуальність автора.
Якщо ви збираєтесь виготовити виріб в етнічному стилі, потрібно - перш ніж приступити до проектування, - провести хоча б невелике дослідження того культурного явища, звідки ви будете запозичувати візуальні образи. Тому доречно буде звернутися до українського етнічного стилю. Найпершим джерелом етнічного стилю є декоративно - ужиткове мистецтво.
Декоративно - ужиткове мистецтво - один з видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості:
- художні тканини (килими, вибійка, батик, художнє в'язання, мереживо);
- художня кераміка (майоліка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот);
- художнє скло;
- меблі;
- одяг;
- ювелірні вироби;
- художній метал;
- художня обробка деревини (різьбярство, столярство, бондарство);
- художня обробка шкіри;
- народне малювання;
- народна іграшка;
Найбільшим осередком гончарної кераміки є село Опішне на Полтавщині. Тут виробляють поливаний мальований посуд (горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці), фігурний посуд (стилізовані зображення тварин: леви, барани, бики), зліплений із гончарних деталей, розписаний або оздоблений фактурним ліпним декором і кольоровими поливами; іграшки та вироби малої архітектурної форми (статуетки).
Косівська кераміка - стала найвідомішою серед гуцульської кераміки. Техніка її виготовлення - "ритування" або "гравіювання" - це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Орнамент складається з різних зображень, елементів, що ритмічно повторюються. Серед них - космогонічні (коло - небо, небесні світила) та язичницько християнські (хрест, світове дерево життя) символи.
У косівських орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, грона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. Для створення кольорових ефектів використовується триколірна гама: зелена, жовта, коричнева. Фон білий або коричневий. Окрім посуду, побутували сирні фігурки різних звірів, пташок.
Опрацювати параграф 12
Тема: Вироби, оздоблені художнім розписом.
Пояснення: Що таке художній розпис?
Художній розпис - це мистецтво декорування поверхонь фарбами та пензлем. Розписом декорували стелі, склепіння, стіни і предмети побуту.
Яскравою сторінкою увійшов народний розпис в історію української культури. Він охоплює настінний розпис церков, хатин і господарських споруд, народний живопис і графіку, розпис фарбами дерев'яних виробів (музичних інструментів, іграшок, вуликів), писанкарство, розпис тканин і скла. Усі ці види характеризуються великою різноманітністю орнаментальних мотивів в усіх регіонах України. Одним з найбільших осередків декоративного розпису здавна було село Петриківка Дніпропетровської області. Магія петриківського розпису полонила серця мільйонів шанувальників прекрасного й на весь світ прославила талановитих майстрів України. Не дивно, що в 2013 року унікальне мистецтво внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Сучасна техніка петриківського розпису виникла ще у ХVII ст. разом з появою у Петриківці перших переселенців. Відтоді петриківський розпис став невід'ємною частиною українського побуту. Люди будували світлі хати-мазанки, розписували їх квітковими малюнками, створюючи цілий художній ансамбль.
Основним елементом петриківських орнаментів є квітка - символ пишної природи. Найчастіше шедеври народного мистецва прикрашають мальви, півонії, айстри, різні польові квіти, а ще й ті, які придумують самі майстри. Так на стінах, полотнах і посуді утворюється свій, особливий світ краси і натхнення.
Цікаво, що фарби для петриківських творів ніколи не змішують. Рожева, жовта, синя, червона і зелена - усі фарби покликані вдихнути в малюнок життєрадісність і природну легкість. А коли фарби виготовляли з природніх матеріалів, петриківські розписи мали не довгий вік. Тому щороку напередодні великого свята старі малюнки змивали і прикрашали будинки новими барвистими оберегами. Найстараніших і досвідчених художниць називають "чепурушками". Саме вони діляться таємницями створення візирунків з молочшим поколінням. Сьогодні у Петриківці за власними ескізами працюють 45 майстрів. Особливо популярні роботи Валентини Деки, Андрія Пікуша, Ніни Турчин, Катерини Тимошенко.
Опрацювати параграф 13
Тема: Писанкарство як мистецтво художнього розпису
Пояснення: Що являє собою українська писанка?
Українська писанка - унікальний витвір української культури та символ нашого народу, одна зі стародавніх форм українського народного розпису.
Орнамент писанок - це справжня наука зі своїми правилами та історією. Кожен візерунок на писанці не випадковий. Українські дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. У різних регіонах України в розписах писанок використовують елементи декору, кольорову палітру, певну тематику зображень.
Полтавські писанки мають жовті, зелені, білі барви, чернігівські - червоні, чорні та білі, а на Прикарпатті - жовті, оранжеві, червоні та чорні. За майстерністю виконання перше місце, вважають дослідники писанкарства, посідає Гуцульщина, де мистецтво писанкового розпису доведено до досконалості.
Це цікаво: Люди розписували яйця ще до виникнення християнства. У слов'янській культурі яйце було символом сонця. Із запровадженням християнства символіка писанок дещо змінилася. Нині це символ радості і віри у воскресіння Христа.
За легендою перше пасхальне яйце Марія Магдалина піднесла римському імператорові Тиберію. Коли вона оголосила про воскресіння Христа, імператор сказав, що це неможливо так само, як і те, що куряче яйце буде червоним. Після цих слів яйце, яке він тримав, стало червоного кольору.
Види писанок
У декоративно - ужитковому мистецтві є писанки, виготовлені з фаянсу та фарфору, кольорового скла і благородних металів, коштовного каміння.
За технікою виготовлення на яєчній скарлупі великодні яйця можна поділити на дві великі групи
1. Виготовлені без використання воску
2. Виготовлені за допомогою воскової техніки (власне писанки)
Писанки без використання воску
Мотанки - яйця обмотані по колу різнокольоровими нитками;
Мальованки - яйця, розписані фарбами за допомогою пензля;
Мармурові - яйця, пофарбовані за допомогою лушпиння цибулі та зелені.
Опрацювати параграф 14
Тема: Українське національне вбрання
Пояснення: Залежно від природних, культурно - історичних умов у людей, що тривалий час проживають на одній території, з'являється особлива манера одягатися. Як правило, традиції та звичаї людської спільноти знаходять своє відбиття в національному вбранні. Історія національного вбрання бере початок з тих часів, коли одяг розглядали як захист від негоди. Це вже потім він почав засвідчувати соціальний статус людини та її родову належність. А різні прикраси охороняли від злих сил.
Будь - який національний одяг має практичний фасон (щоб не витрачати зайвої тканини); вільний крій (щоб завжди було зручно), він яскравий і рясно прикрашений. І, звісно, національний одяг - це лише натуральні тканини, оскільки тоді, коли він зароджувався і розвивався, штучних і синтетичних тканин не було.
Традиційний одяг українців складався з кількох коплексів - натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Він також розрізнявся за сезонними ознаками, статево - віковими і функціональними: одяг для повсякденного носіння, святковий та обрядовий.
Традиційним чоловічим одягом українців були конопляна або лляна сорочка та штани. Головною особливістю сорочки є наявність пазушки - невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками. Чоловічі вишиванки могли бути з низьким стоячим або широким відкладним коміром, застібалися вони на гудзики або зав'язувалися на шворки.
Сорочка або уставка збиралася біля шиї на нитку, утворюючи численні складки, зверху пришивався високий м'який комір. Рукави були також широкі, зібрані внизу на нитку та заховані в чохли.
Вузькі штани залежно від регіону називали гачі, нагавиці, гащі, холошви. А широкі - шаровари. Давні шаровари були близькі формою до турецьких, закріплювалися на тілі за допомогою пояса або шнурка.
Основу жіночого костюма становила жіноча вишиванка, яка була трохи довшою, ніж чоловіча і складалася з двох частин. Нижню частину шили з більш щільної та грубої тканини. Поверх сорочки одягали запаску або плахту, яку обмотували навколо талії і прив'язували зверху поясом. Верхній одяг поділяли на прямий і приталений. Серед найпоширеніших, залежно від території та кліматичних умов, були гуня, кожух, кирея, свита, жупа
Опрацювати параграф 14
Дата 25 травня 2022 рік
Тема: Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу.
Пояснення: Компоненти українського етнічного одягу часто мають різний крій, назви та принципи поєднання у цілісні комплекси в різних місцевостях України. Для кожного регіону також характерне своє оздоблення, традиційні кольори та інше.
Наддніпрянщина
Чоловічий одяг складався з вишитої білої сорочки, яку заправляли в широкі штани, білої або коричневої свити, кобеняка (киреї), чемерки, каптанки, куртки - куцини, кожуха, шапки, солом'яного бриля, чобіт. Сорочки вишивали білими нитками, рідше червоними і чорними внизу рукавів. Талію оперізували червоним пояском. Верхній одяг обшивали на комірі - стійці, полах і манжетах кольоровою тканиною, шнуром.
Жіночий одяг складався з сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свити, кожуха, кожушанки, намітки, хустки, чобіт, прикрас. Сорочку найчастіше вишивали білими нитками. Крім білих ниток застосовували червоні та чорні, інколи вкраплювали сині або зелені кольори. запаски також були різноманітні: сині, червоні (Київщина, Чернігівщина), яскраві жовті і червоні (Київщина, Полтавщина). Костюм доповнювала яскрава ткана або вишита крайка. Узимкум носили кожух. Костюм завершувався головним убором - очіпком, наміткою, хусткою.
Слобожанщина
Чоловічий одяг вирізнявся білою сорочкою, вишитою на комірі-стійці, чохлах широкій манишці, яка защіпалася збоку; широкими в клітинку штанами, стягнутими в талії, солом'яним брилем, смушевою шапкою, чорними шкіряними чоботами, сукняною киреєю, розкішним кожухом, яскравим тканим поясом.
Жіночий одяг складався з білої сорочки, вишитої на вставках, уздовж рукавів та на вузькому комірі. Низ сорочки оздоблювали мережкою прутиком. Характерною була парчева або сатинова корсетка. Верхній одяг - свиту - оздоблювали кольоровим шнуром, аплікацією. Завершували костюм парчевий очіпок і велика квітчаста хустка.
Українське Причорномор'я
Чоловіки носили вишиті сорочки з розрізом посередині грудей, сорочку-чумачку, лоцманську сорочку. Штани - полотняні, а також із фабричної тканини. У степовій частині регіону були поширені шкіряні штани без зовнішніх бокових швів. Узимку чоловіки носили свитки, гуньки з грубого сукна, кирею із сукна, коротку кожушанку, просторий кожух із смугастою шапкою.
Жіночий одяг складався з білої сорочки, вишитої білими нитками, оздобленої вишивкою, клітчастої плахти, широкої спідниці, корсетки з клинами. Завершував костюм головний убір - яскрава квітчаста велика хустка і червоні або чорні чоботи.
Здавалося б, у ХХІ столітті потреба в національному вбранні відпала - будь-який одяг ми можемо купити. Чому ж тоді щороку дедалі більше людей одягають вишиванки? Вишита сорочка сьогодні - це не лише мода, а й спосіб національної гідності. І люди намагаються свою ідентичність підтвердити і демонструвати для всіх. Бо ж національний костюм - дзеркало народної душі, так само, як українська мова, пісні, звичаї, традиції.
На літніх канікулах бажаю добре відпочити, але і потрудитися не забувайте.
Немає коментарів:
Дописати коментар